Краєзнавці міста
ДЖУСОВ Анатолій Боніфатійович
Народився 23.03.1939 р. у місті Новомосковську.
Досягнувши пенсійного віку, він зайнявся історико-краєзнавчою дослідницькою роботою. Понад 9 років веде пошукову роботу у Державному архіві Дніпропетровської області, наукових фондах історичного музею, науковій бібліотеці. Знайдені ним свідчення лягли в основу написаних книг „Історія Новомосковська”, 2003 р. та „Історичні пам’ятники, імена та пам’ятки Новомосковська”, 2006 р. У цих книгах вперше за 430 років існування Новомосковськ отримав цілісну, упорядковану, науково обґрунтовану біографію.
Як дослідник, неодноразово приймав участь у роботі науково-практичних конференцій, котрі щорічно організовує ДНУ та обласні наукові і державні заклади. Його доповіді на теми з історії Новомосковська оприлюднені в наукових збірниках цих конференцій (2004, 2005, 2006 роки). Джусов був ініціатором і одним з організаторів Першої Новомосковської науково-практичної конференції «Історія міста Новомосковська, його околиць та поселень нижньої течії річки Самара», яка відбулась у 2005 році. Його доповідь перед науковцями-істориками Дніпропетровська, Запоріжжя, Львова, Києва була додатково розглянута спеціально створеною комісією із фахівців-істориків. Спираючись на його докази, комісія запропонувала міськраді прийняти уточнену дату заснування міста Новомосковська -1576 рік. У 2006 році дату заснування міста затверджено на сесії міської ради.
Джусов постійно оприлюднює у міських газетах нариси з історії міста, виступав на обласному радіо та телебаченні. Його діяльність сприяє просвіті молодого покоління, викликає інтерес мешканців міста.
У розміщених матеріалах збережено авторський текст. Без перегляду – тільки завантаження.
Дещо про нашого видатного земляка Григорія Бораковського
Визволення Новомосковська 22 вересня 1943 року
Заснування міста Новомосковську
Опис герба Самарі
Подвижник залюднення Присамар’я Кирило Миколайович Тарловський
Бій за звільнення м. Новомосковськ
Гімн України
Горобині ночі
Тимко
СТОРОЖЕНКО Іван Сергійович
Народився в с. Ревівка Світловодського району Кіровоградської області у сім’ї шахтаря і колгоспниці. Після 7-річної Ревівської школи у 1948 році вступив до машинобудівного технікуму в м. Кременчук.
У квітні 1950 р. був призваний до лав Радянської Армії, до літа 1951 р. навчався в сержантській школі у м. Ново-Борисові (Білорусія). Водночас закінчив екстерном 8-10 класи середньої школи.
У ті часи в полку не тільки солдати та сержанти, а й більшість офіцерів, загартованих війною, не мали середньої освіти і не прагнули отримати її. На цьому фоні середня освіта, отримана курсантом сержантської полкової школи при Будинку офіцерів здавалося б у неможливих для цього умовах, викликала повагу у командування полку, сержант Стороженко І.С. того ж року отримав рекомендацію до вступу на радіотехнічний факультет Ленінградської Військової Інженерної Академії зв’язку. Два роки він навчався в Ленінграді. У 1953 р. факультет Академії був переведений до м. Києва, де на базі цього факультету було створене Київське Вище Інженерне Радіотехнічне училище військ протиповітряної оборони (КВІРТУ), яке Іван Стороженко закінчив у 1956 р., отримавши військове звання інженер-лейтенанта та диплом військового інженера з радіолокації.
Під час подальшої служби І.Стороженка вирізняли високий професіоналізм і наукове мислення щодо розробки нових способів сучасної збройної боротьби. Саме тому йому були запропоновані посади в крупних штабах, зокрема в штабі 2-ої танкової армії в Німеччині (1956–1964 рр.), 6-ої танкової армії в м. Дніпропетровську (1964–1970 рр.), в штабі Центрального угрупування радянських військ в Чехословаччині (1970 – 1976 рр.). В останній він був одним із тих, хто розробляв і втілював в життя надсекретну регіональну систему протиповітряної оборони СРСР і країн Варшавського договору.
Ще під час навчання в Академії Іван Стороженко, за покликом душі зацікавився військовим мистецтвом запорозького козацтва. Тема приваблювала настільки, що визріла у нездоланну мрію, яка затьмарила усі інші життєві спокуси. Але чим глибше він намагався проникнути в тему, тим більше відчував розчарування. Вражали скудність свідчень, відсутність системних досліджень у цій царині. Вирішив – тільки-но прийде час, завершити службу й покласти свої здібності і знання вивченню цієї надзвичайно цікавої і важливої сторінки життя України.
У 1976 р. він, у званні підполковника-інженера звільнився в запас і влаштувався на роботу в Дніпропетровський національний університет, з надією реалізувати свою мрію. Та легально працювати по темі запорожського козацтва йому дозволили тільки через 12 років - під час “горбачовської відлиги”(1988 р.). За ініціативою і зусиллями Івана Стороженка на історичному факультеті університету була створена науково-дослідна лабораторія історії Придніпровського регіону, в якій він і розгорнув свої дослідження - пошуки і опрацювання архівних і літературних джерел, пошуки в польових експедиціях. Здобуті таким чином об’єктивні історичні свідчення, дозволили довести помилковість деяких існуючих поглядів і достовірність уточнених ним маршрутів козацьких походів і полів битв.
Починаючи з 1989 р., крім наукових статей, написав і видав у видавництвах університету та “Січ” (у співавторстві й самостійно) низку наукових і науково-популярних книжок, присвячених історії українського козацтва: “Тії слави козацької повік не забудем” (1989), “Засвіт встали козаченьки” (1990), “Як козаки воювали” (1990 і 1991), “Сполохи козацької звитяги” (1991), “Пригоди козацького джури Василька” (1991), “Битва на Жовтих Водах” (1995 і 1997), “Богдан Хмельницький і воєнне мистецтво у Визвольній війні українського народу середини XVII ст. Книга перша: Воєнні дії 1648–1652 рр.” (1996); “Богдан Хмельницький і Запорозька Січ кінця XVI – середини XVII ст. Книга друга: Генезис, еволюція та реформування організаційної структури Січі” (2007); “Żółte Wody – 1648” (Warszawa, 1999), у співавторстві з польськими воєнними істориками. Один із авторів колективних монографій “Дніпропетровськ: Віхи історії” (2001) та “Історія міста Дніпропетровська” (2006).
Воєнний історик. Доктор історичних наук (2008р.). Головний науковий співробітник науково-дослідної лабораторії історії Придніпровського регіону у складі кафедри історіографії та джерелознавства історичного факультету ДНУ. Лауреат премії ім. Д. І. Яворницького (1990), лауреат нагороди ім. Ярослава Мудрого АН ВШ України (2001), стипендіат Фонду інтелектуальної співпраці “Україна – XXI століття” (2002), Заслужений науковий співробітник Дніпропетровського національного університету (2004).
Іван Сергійович Стороженко – людина незламного оптимізму і духу, активний науковец-дослідник і публіцист. За результатами наукової і викладацької діяльності заснував на історичному факультеті університету новий науковий напрямок з воєнної історії України козацького періоду. За його ініціативою і науковим забезпеченням у 1998 р. в селі Жовтоолександрівка, П’ятихатського району (біля Княжих Байраків) споруджено пам’ятник на честь 350-ї річниці битви на Жовтих Водах 1648 р. Він продовжує майже щороку польові наукові експедиції по місцях військових битв запорожців. Наукова діяльність Івана Сергійовича настільки глибока, добротна, а наукові докази своїх ідей об’єктивні й обґрунтовані, що ними користуються в усьому світі, як самими авторитетними по темі запорожського козацтва кінця ХVІ – середини ХVІІ ст. Посилання на І. Стороженка, реконструйовані ним карти бойових дій запорожців за часів Хмельниччини надані у наукових працях багатьох істориків, у літературних і енциклопедичних творах.
У розміщених матеріалах збережено авторський текст. Без перегляду – тільки завантаження.